Одного разу я задумався: “Англо-руський чи Естонський гончак – хто кращий?” Здавалося, що відповідь на це питання затримується десь у тумані. Читаючи безліч літератури та статей про гончаків, я розумів, що мало де згадуються конкретні відмінності у роботі цих двох порід. Тому я вирішив поділитися своїм власним досвідом та думкою, яку я сформував під час спостереження за цими чудовими собаками.
Якби в Україні була відкрита статистика з кінологічних заходів, ми могли б скласти порівняльну таблицю, щоб проаналізувати, яка порода краще себе показує. Але, на жаль, такої інформації немає, або вона не є достатньо об’єктивною. Тому залишається лише спроба уявити, яка порода була б кращою для вас.
Мій досвід з естонськими гончаками
Після довготривалого відрядження, повернувшись з Канади, настав час познайомитися з естонськими гончаками. Під впливом оточення я зацікавився цією породою, можливо, через свій темперамент або через фанатів естонського гончака, з якими я спілкуюся. Вирішивши, що естонський гончак має бути моїм наступним вибором, я звернувся до заводчика, Гончатника Сімчука Ю.А., з яким я знайомий ще здавна (це, до речі, ще одна цікава історія). Знаючи походження його естонців, я вирішив розглянути його собак, серед яких були Хан-Метр та Герда-находка. Проаналізувавши ситуацію, я вирішив, що цуценя від цих собак буде найкращим вибором для мене.
Порівняльний аналіз
*** Також хотів би зазначити, що моя «проба» – естонського гончака, була пов’язана з моїми специфічними угіддями. На відміну від Канади, в Україні я полюю та нагонюю у східній частині Тернопільської області. Хоча Тернопільська область зазначена як лісостеп, але зважаючи на глобальну капіталізацію, сьогодні можна сказати, що це – просто степ – місцевість пересічна, балки, яри, посадки. Через державну та громадську політику плюс байдужість самих Гончатників до справжнього лісу – нам зась, ось і лишається перебиватися чим маємо. Але сьогодні не про це – угіддя – Багато Гончатників стверджують, що для таких угідь, як у сьогоднішній частині Тернопільської області, естонський гончак саме те, що потрібно. Але я зі своєї практики можу сказати, що це не зовсім так! Манера роботи естонського гончака в пересічній місцевості, коли немає справжнього лісу, а є балки, яри, лісопосадки, які розділені чистим полем, не завжди є в користь! Специфічна манера віддачі голосу по віддаленому звіру, а також в’язкість і слабка паратість, яка часто переходить практично в пішість, дійсно створює проблеми. Це те, що важко назвати гоном! Коли звір переходить з однієї лісополоси в іншу через чисте поле, а в’язкий естонський гончак рідко віддає голос і намагається його пхати, це ніби вічність – вічність в очікуванні гонну у процесі мароватої роботи! Попри мої намагання, я ніяк не міг зрозуміти плюсів у такій роботі! У наступних статтях я постараюся більш детально описати це.
Та як би не було зі своїм естонським гончаком я провів кілька чудових мисливських сезонів та отримав безліч задоволення від цього процесу. Аналізуючи мої спостереження на випробуваннях, полюваннях та особистий досвід наганяння, я хочу підкреслити основні відмінності між англо-руськими та естонськими гончаками на мій погляд.
***Але з початку, хочу дещо уточнити: Лягашатники використовують поняття “стиль” лягавої собаки – це вроджена манера ходу, стійки та підводки до птиці, властиві для кожної з порід і відрізняють одну породу від іншої. Так само Гончатники, які мають можливість багато полювати, нагонювати та слухати різні породи гончих, повинні відрізняти стиль гончака, або, точніше кажучи, “манеру роботи гончака“. А тепер дозвольте мені розглянути основні відмінності між англо-руським та естонськими гончаками.
Однією з основних відмінностей є:
- Полаз: Англоруси мають більш широкий полаз, цей полаз відрізняє їх від естонських гончих не тільки своєю глибиною та шириною, а й самою специфічною манерою. Вони, в першу чергу, обслідують бровку лісу (квадрат лісу, острова) і при цьому поступово звужують круг. Естонці в цьому плані трохи інші – у них менш широкий та менш глибокий полаз, а основне інакша манера – вони при полазі більш схильні «пилососити», винюхують кожен клаптик, кожний квадратний сантиметр місцевості.
- Манера правити скол: На сколах естонці більш наближені до піших. Англоруси ріжуть сколи починаючи великими кругами, естонці мають манеру колупати.
- Манера вести слід: Англо-руси добре вміють користуватись верхнім чуттям. Осенисті правильно нагонені гончаки з хорошими кровями вміють гарно поєднувати та включати де потрібно верх, а де низ. Естонці більш схильні вести нижнім чуттям, верхом користуються дуже рідко.
- Паратість: Саме через манеру правити скол, та манеру вести слід англоруські гончаки більш паратіші аніж естонські.
- Манера віддачі голосу: Англоруси більш емоційніші на гону – тут я маю на увазі не різну силу голосу (сила голосу не головна), а те, що в англорусів більш емоційна музика. Навіть якщо порівняти англоруса та естонця з однаковою розцінкою, наприклад 6.2, то все ж таки, це складно пояснити, це потрібно слухати, але емоцій у голосі в англоруса, навіть з однаковою силою та музикою, більше, ніж в естонця.
Висновок
Якщо спробувати вдатися в історію формування цих порід в цілому вище наведені спостереження не є недоліком чи достоїнством тої, чи іншої породи, це лише їх специфіка – «манера роботи». У цілому, вибір між англо-руським та естонським гончаком залежить від ваших індивідуальних уподобань. Обидві породи мають свої унікальні риси та можуть бути відмінними помічниками на полюванні, якщо їх правильно нагонювати та використовувати.
З повагою, Експерт міжнародної категорії по гончим. Член FIC, віце–президент канадської діаспори АЕЕЗ Потішай Л.В.
P/S На фото ЕГ Бушуй та Чара Ксенича Михайла.