От як сядеш біля багаття після гону, чай у кружці парує, собаки лежать, хтось уже починає байки травити — тоді й згадуються правильні слова старих гончатників:
“Не відголосилась — то ще цуценя. Відголосилась — тоді вже гонча.”
І як би ми зараз не розумували про крові, дипломи й лінії — а правда в тому, що гонча народжується в полі.
Після Канади — одразу в нагінку
Після чергового відрядження з Канади тільки ступив на українську землю — і вже думками в угіддях. Валіза зачекає. нагінка — ні.
Арфа — естонська гонча, перше поле.
Відголосилась рано — десь у п’ять місяців. І от з того моменту вже дивишся на неї не як на “малечу”, а як на собаку, що стає гончою.
Кожні вихідні — нагонка. Без пропусків.
Поступово видно, як собака складається:
-
полаз ширшає,
-
не мотається без толку,
-
на сколах вже не панікує,
-
інколи й сама виправляє.
Думаю собі: “Ну є в тих естонцях щось уперте, правильне…”
Коли зайця забагато — це теж проблема
Зайця в нас зараз — море. Майже як у Канаді. Біла тропа, пороша — читай книгу.
Напуск.
Арфа пішла широко.
П’ять хвилин — і вже помичка.
Підйом. Гін.
Скол — підходжу, допомагаю, підібрала — далі.
І вже майже правильно водить на коло.
І от тут почалась та сама “тонка справа”, про яку молоді не завжди думають.
Легкий заєць — важка помилка
Зайці почали підпускати близько. Молодій собаці — саме те.
На сколах Арфа кілька разів підряд натикалась на зайця, піднімала його і гнала в зрячку.
А що таке зрячка для молодої?
Це азарт. Це адреналін. Це легкий результат.
І я почав помічати:
на сколі вона вже не низом шукає, а “стає” на задні лапи й виглядає. Мов лягава.
Стоїть, дивиться: де ж ти, вухатий, вискочиш?
Спочатку махнув рукою — молода, перебіситься.
Але ні. З кожною нагонкою ця манера закріплюється.
І от тут треба було не байки слухати, а працювати.
Бо ще трохи — і замість гончої матимеш собаку, що чекає випадку, а не працює слід.
Як повернути собаку до низу
Рішення просте, але не всім вистачає терпіння.
Змінив ділянку.
Поїхав туди, де звіра мало.
Відкрите поле. Біла пороша.
Взяв довгий повідок — метрів десять.
Напуск — усе як завжди.
Підйом. Гін.
Скол — і знову голова вгору.
Підкликаю. Без крику. Без злості.
Беру на повідок.
І починаю вести по білій тропі. Як тільки голову підіймає — коригую. Повертаю до низу. Показую: твоя справа — слід, а не очі.
Три виходи так.
Чотири.
На п’ятий — напускаю без поводка.
Підйом.
Гін.
Скол.
Стою й мовчу.
І бачу — не стала на задні.
Не виглядає.
Пішла низом.
Парато. Чітко.
І вивела на повне коло.
От тоді вже можна було сказати: “Все. Встиг.”
Кожна молода — як нова книга
Скільки б ти не наганяв, скільки б не розказував іншим “як треба” — а кожна молода гонча знайде, чим тебе здивувати.
І якщо не придивлятись — можна зіпсувати те, що потім роками не виправиш.
Формування гончої — це не гонитва за швидким гоном.
Це вміння вчасно побачити помилку й тихо, спокійно повернути собаку на правильну дорогу.
А решта — прийде з полем.
З повагою,
Експерт міжнародної категорії по гончим
Член FIC, віцепрезидент канадської діаспори АЕЕЗ
Потішай Л.В.